–Дайна, ти не можеш цього зробити! Якого дідька? Ми ж збиралися одружитися!
–Віктор, до нашого весілля залишилося півроку, – втомлено заперечила Дайна. –До того часу я встигну виконати свою місію на острові.
–О Господи! Та нема в тебе ніякої місії, і ти сама добре це розумієш! І до нашого весілля залишилося не півроку, а три з половиною місяці. І якщо ти знов відкладеш весілля, я придушу тебе! Скільки, як на тебе, може чекати закоханий чоловік?
Хто-зна, може, закоханий чоловік і не став би чекати і слухати мої заперечення, а просто схопив би на руки і потяг до церкви. Хоча, звісно, не таким народ уявляє собі весілля своєї княжни та представника однієї з найкращих аристократичних родин.
–Віктор, як ти не розумієш, я просто хочу спробувати себе в якійсь справі.Я хочу знати, чи можу сама приймати правильні рішення, покладатися тільки на себе, а не зауважувати постійно на всю княжу родину!
Віктор наполегливо та спокійно, немов маленькій дівчинці, став пояснювати Дайні те, що вона знала з тієї самої миті, як народилася на світ божий.
–Княжна ніколи не залишиться без підтримки родини. І ти, Дайна, ніколи не зможеш прийняти якесь рішення, не подумавши спочатку, а чи добре це для Чекрани…
Дайна роздратовано глянула на нареченого.
–Хіба це погано?
–Ні, не погано, але не нормально! Як ти не розумієш, я не хочу, щоб державні справи втручалися в наше з тобою життя! До того ж, саме цього разу родина повністю на твоєму боці, тому не можна сказати, що ти намагаєшся звільнитися від її опіки. Можливо, князь і не схвалює твоєї витівки, так він і не забороняє тобі користуватися грішми родини.
–¬¬Це мої гроші, вони повністю належать молодшій дочці кожного покоління, і я можу витрачати їх як хочу й на що хочу! І ніхто, ти чуєш, ніхто не може заперечити мені хоч старцям їх віддати, якщо мені заманеться! –холодно, немов на камені відкарбувала, відповіла Дайна. –А ти просто шаленієш через те, що я не хочу їхати з тобою в твою Америку.
Віктор зціпив зуби і про себе повільно дорахував до десяти.
–Воля ваша, княжна, можете і не їхати, але майте на увазі: тільки коли тебе і твою Чекрану розділятиме океан, ти більше не будеш для всіх княжною Дайною. Тільки тоді ти зможеш перевірити, чи варта чогось сама!
–Я не буду княжною чи ти не будеш чоловіком княжни Трубецької? –Розумом Дайна розуміла, що не повинна була б казати цього вголос, тим більше, що Віктор в дечому правий, таке відношення до нього людей дійсно не справедливе. Всі дивляться на нього тільки як на її нареченого, а це – миттєва смерть для його політичної кар’єри.
Віктор здригнувся, ніби на нього вилили ведро холодної води. Подивився довгим злим поглядом на наречену, круто розвернувся і пішов геть. Перед очима стояв жіночий силует, та це не був образ Дайни. Якби ж вона тільки знала…
Дайна хотіла кинутися йому навздогін, але втрималась. Нехай побуде трохи на самоті. Вона зараз така сердита, що все одно нічого особливо ласкавого йому не скаже.
Як він не може зрозуміти? Княжна Чекрани – це не посада яка-небудь. Це частина її самої. Що б не трапилося, вона завжди перш за все буде думати про долю Чекрани. І навіть якщо між ними буде океан, це нічого не змінить. По-справжньому жити вона може лише в межах своєї країни, а довго обходитися без неї Дайна не може. Така її доля – доля княжни.
Дайна сиділа на лавці в парку біля палацу. Як же все заплутано. І насправді – з чого вона взяла, що зможе знайти Ельдорадо сама? Звісно, вона розраховувала на Макулова, та він явно не збирається підтримувати її добрі зачинання.
Почулися тяжкі чоловічі кроки. Хто б це міг бути? Дайна не боялася. Пройти до княжого парку сторонньому було майже неможливо, лише якщо запросить хтось з княжої родини.
За хвилину перед нею стояв розлючений Віктор. Цікаво, чим він тепер незадоволений? Користуючись миттю, треба вибачитися за свого нестриманого язика.
–Вікторе, вибач, будь ласка. Я поїду з тобою до Штатів, але тільки після того, як знайду… –Дайна перервалася. Поїду з тобою до Америки, коли знайду Ельдорадо. Після такої фрази він вже точно не вибачить її. Віктор був, здається, першим в списку людей, що вважали її бажання знайти міфічну країну маренням. -…Як тільки більше не буду потрібна тут. Якщо до нашого весілля комплекс ще не буде працювати, я залишу вказівки своїм хлопцям і поїду...
–Хлопцям? Чи не тим, з якими ти збираєшся проводити день за днем, ніч за ніччю на безлюдному острові? Якщо я все правильно зрозумів, ти там будеш єдиною жінкою!
–В тому, що найкращими фахівцями в цій справі виявилися чоловіки, принаймні, на території Чекрани, нема моєї вини. До того ж, зі мною поїдуть Еріка і, можливо, Олена з Білявим. А тим трьом незайнятим чоловікам буде не до жінок, коли я навантажу їх роботою. З твого боку просто безглуздо ревнувати!
Віктор здавався по-справжньому здивованим.
–Я і не думав ревнувати. З якого б то дива? Я тобі повністю довіряю, але боюся, не всі поділяють мою точку зору. І якщо ти вважаєш Еріку підходящою для себе дуеньєю, то відкрий нарешті очі: її власна поведінка не дуже відрізняється високою моральністю!
Дайна прикрила очі. Він може казати все що завгодно про неї саму, та не про її кращу подругу.
–Цікаво знати, що ти маєш на увазі? –Її тон міг злякати будь-кого, але Віктор не звернув уваги на це попередження.
–Я хочу сказати, що твоя подружка йде в ліжко з будь-ким, хто викаже таке бажання, або хоча б натякне!
Його промову обірвав дзвінкий ляпас. Віктор нічого на це не відповів. Він вважав, що вповні заслужив його своїми зневажливими і не зовсім справедливими словами…
–Так чи інакше, а ти не можеш вирушити на безлюдний острів в компанії трьох чоловіків та Еріки. В Америці це буде нашим політичним самогубством!
Так, це буде крахом твоєї політичної кар’єри. В Америці вона сама стане ніким. Вона та Віктор – фахівці в одній справі, а тому їй не буде дозволено займатися своєю кар’єрою. Прямо він того не говорив, але якщо чоловік не може пережити того, що вона володіє більш пишним титулом, то як він винесе, якщо, не доведи Господи, в неї виявиться більше високий рівень інтелекту, і на новому місці вона знову підніметься вище за нього? Самій їй це було байдуже, їй все зараз було байдуже, все, окрім Ельдорадо.
–Віктор, з цього безумовно тяжкого становища є вихід, і дуже простий.
–Цікаво, який? Може, ти відмовишся від цієї дурної ідеї?.. –З надією запитав він. Але всі його надії розбилися.
–Зовсім ні. Та ти можеш поїхати зі мною.
–Я? На цей твій острів? Ти мабуть жартуєш! В тебе нічого не вийде, а я не збираюся витрачати свій час на цьому острові шалених мрійників. З тобою поїде компаньйонка, яку я сам оберу! І не заперечуй мені!
–Так, сер. Можу я йти до класної кімнати вчити таблицю множення?
–Не удавай з себе, ніби ти ображена на все життя. Сама дуже добре розумієш, що я маю рацію. Звісно, я не збираюся відправляти з тобою якусь середньовічну мегеру. Поїдеш з моєю кузиною Ганною. Пам’ятаєш її? Чотириюрідна спорідненість з боку матері… Та що з тобою балакати: ти хоч і княжна, та своїх високородних предків можеш простежити хіба тільки до прабабки… Невже так важко запам’ятати засновників власного роду?
Дайна була трохи збентежена. Дійсно, це було її слабке місце. Навіть те, що засновників правлячої династії вона вивчала не тільки вдома в якості власних предків, а також і в школі, і в університеті як правителів Чекрани, зовсім не гарантувало, що вона не переплутає чотириюрідну бабусю Катерину з тіткою Лізою.
На такій трагічній ноті Віктор її і покинув.
Раптом Дайна почула якийсь шорох і тихе покашлювання. Покашлювання зовсім здорового чоловіка, що хоче звернути на себе увагу.
Вона обернулася.
В кількох кроках від неї стояв, широко посміхаючись, якийсь чоловік. Щось знайоме було в його обличчі, смутно, ледве відчутне.
–Якщо відкинути те, що з нашої останньої зустрічі мій зовнішній вигляд дещо змінився, я сподіваюся, що ви все-таки мене впізнаєте, княжна.
Його інтонації теж були їй знайомі, а ось голос – ні. Він був тихим і якимось… співучим. Може, це не зовсім точне означення, але Дайна була впевнена, що цей чоловік міг би непогано співати, якби тільки захотів.
–Кажуть, що крадій крадія бачить здалека. Цікаво, те ж саме стосується і загальновизнаних причинних?
–Професор Макулов?! –Дайна не вірила своїм очам.
Його вигляд не “дещо” змінився, він змінився майже діаметрально. По-перше, і для Дайни було це найважливішим, від нього тепер не смерділо. І навіть не відчувалося запаху одеколону, що так люблять деякі чоловіки, наприклад Віктор. Це теж добре, тому що Дайна терпіти не могла, коли в товаристві кількох чоловіків відчувала себе немов в якомусь чортовому квітнику. По-друге, Макулов був ретельно вимитий і виголений. В нього виявилося гарне обличчя з твердим, трохи виступаючим підборіддям. А коли він посміхався, як зараз, на правій щоці на мить з’являлася ямка. Ну, і по-третє, одягу на ньому додалося. Зараз він був одягнений в елегантний сірий костюм в смужку на тон темніше, білу сорочку і краватку.
–Чи задоволена ваша високість моїм виглядом? –жартівливо запитав Макулов. Він не зізнався б навіть собі самому, що був шалено радий побачити вогник захоплення в очах дівчини, яка колись дивилася на нього з незмінним гидуванням.
–Повністю, професор. Чи можу я сподіватися, що ви змінили своє рішення?
–Можете. І поясніть мені, будь ласка, який йолоп вигадав будувати курортний комплекс в заповідній з археологічної та історичної точки зору місцевості?
Дайна заплескала в долоні.
–Подіяло! Я так і знала, що ви не зможете спокійно дивитися, як бульдозери знищать Ельдорадо! То ви згодні взяти участь в моїй експедиції?
–Нашій експедиції, ми з вами будемо рівноправними партнерами. Ваші гроші – мої знання. Спірні питання вирішуватимуться шляхом мирних переговорів. Згода?
–Так, так, так! Звісно що згодна!
–Княжна, урок номер один: ніколи не виказуйте так відверто свою радість. Як ви гадаєте, в скільки разів більше я тепер вимагатиму платню за свої знання, ніж вимагав би хвилину тому?

Дайна обурено зітхнула.
–Це ж просто розбій посеред білого дня! Нічиї послуги не варті таких грошей!
–Дурниці, княжна, ви і самі знаєте, що без мене нічого не знайдете!
Дайна подумки шукала вихід. Це ж шалені гроші! Він вимагає стільки, скільки, як вона вважала, коштуватимуть послуги всіх робітників експедиції!
–Я можу найняти іншого історика чи археолога! Як ви знаєте, будь-кого можна замінити, навіть вас.
–Так, але ж не в цьому випадку. Як ви гадаєте, скільки в Чекрані археологів, які погодяться на весь світ заявити, що їдуть шукати Ельдорадо?
Дайна дуже добре знала, що таких знайдеться небагато, бо вже намагалася підшукати заміну Макулову. Звісно, вона не зверталася до самих вчених, але продивилася газети дворічної давнини: майже всі вчені тоді одностайно висловили гадку, що Макулов просто з’їхав з глузду.
–Ви маєте рацію, як би огидно мені це не було. Ви отримаєте свої гроші, торгаш нещасний! Та це геть несправедливо, адже я даю вам можливість справдити вашу мрію…
Дайна майже фізично відчула, як жартівливий настрій Макулова змінився холодним офіціальним.
–За мрією їдете ви. Що ж до моїх мрій… Вони були розбиті на острові святого Стефана. І я хочу попросити, щоб ніхто при мені не згадував про події дворічної давнини. Це для мене все ще дуже боляче, і я боюся, що не витримаю і покину розкопи. Звісно, якщо сповнити це в ваших силах, то дуже прошу.
Дайна кивнула.
–Я розумію вас. І дякую за те, що ви все таки зважились повернутися на острів. Ваші умови прийняті, я попереджу своїх друзів.
Макулов посміхнувся.
–Що ж, ви такі ласкаві, що просто вимушуєте мене зробити крок вам назустріч. Я не візьму тих грошей, що ви так жалкуєте, доки не знайдемо Ельдорадо. Якщо не знайдемо нічого, задовольнюся половиною.
Дайна збентежено подивилася на нього. Вона могла зрозуміти, коли людина нещадно торгується за платню, але щоб хтось добровільно відмовився від половини вже погодженої оплати – такого вона ще не бачила.
–Ще щось?
–Так, не називайте мене професором, так я відчуваю себе геть старим. Колись ви вже звали мене просто по імені, й ми перейшли на “ти”. Мене звати Костя.
–Тільки якщо ви більше не зватимете мене княжною. Звіть краще Дайною.
–Згода!
–Завтра я прийду до вас і ми обміркуємо все, зв’язане з організацією експедиції. Сподіваюся, ви прибрали в своїй квартирі?
–Так, пані. Як же я, законослухняний громадянин, міг не виконати розпорядження княжни?
–Ніколи не можна покладатися на громадянську свідомість шаленого професора!
–Туше! Я останній раз назвав вас княжною, присягаюся! З цієї миті – тільки Дайна. До речі, я категорично забороняю участь в нашій експедиції чотириюрідній кузині Ганні. Можливо, вона достойна особа, та як будь-яка компаньйонка буде лише плутатися під ногами. Краще вже візьміть з собою надійного охоронця, який між іншим може стати у пригоді як чорноробочий.
Обличчя Дайни спалахнуло. Чужа людина чула її сварку з нареченим! Який сором!
–Ви підслуховували? Як, до речі, охорона пропустила вас?
–Овва! В вас нарешті взяла гору особа королівської крові! А то, судячи з вишуканості вашої мови під час суперечки з судженим, я грішним ділом подумав, що дочку князя підмінили в колисці. Ви якось не вписуєтесь в княжу родину.
–Наступного разу думайте не грішним ділом, а головою! –пробурчала собі під носа Дайна, та Костя все одно почув і голосно розсміявся.
–Ну, що ж я казав?
Дайна, ще більше зніяковівши, перевела розмову в іншу течію.
–Не задурюйте мені голову. Ви підслуховували? І як ви проникли до парку?
–Чесно кажучі, підслуховувати не було потреби, тому що ви голосили немов перекупка на базарі. Не здивуюся, якщо завтра все це опиниться на перших сторінках газет.
Дайна насупилась і, бажаючи у відповідь підколоти його, єхидно запитала:
–Ваша фраза про те, що не було потреби підслуховувати розмову, припускає, що ви могли б це зробити, якби захотіли?
–Ви цілком праві, Дайно. Я дуже рідко беру до уваги приписи моралі, особливо, якщо вони заважають мені здійснити замислене. Та повернемося до теми. Пам’ятаєте, ви, коли пішли, дали мені свій телефон на візитці? Так ось, виявилося, що особи княжого роду зазвичай не роздають такі папірці першому ліпшому, таким чином візитка пройшла як перепустка. А тепер, боюся, мені час йти. До завтра, Дайна!
Не чекаючи відповіді, він зник в сутінках, що вже сходили на парк. Дайна залишилась сама.

Через 24 години
Княжий палац здригався від громового сміху або навіть реготу князя. Віктор, не розуміючи, в чому річ, мовчки дивився на нього. Потім все ж таки не витримав.
–Чи можу я знати, що такого особливо смішного в тому, що ваша дочка включила в експедицію професора, який глуздом вже поїхав на Ельдорадо? Навіщо він їй там?
Князь, припинивши сміятися, подивився на майбутнього зятя. Він міг би задати інше питання: навіщо Дайні цей йолоп в якості чоловіка? Адже він не бачить самих наявних речей, а на додаток ще ніколи не слухає того, що розповідає йому Дайна. Іншого такого Нарциса ще пошукати.
Та нема чого робити – прийдеться пояснювати, бо своїм розумом, мабуть, так і не дійде.
–Розумієш, юначе, Дайна дуже вперта. Як ти знаєш, одного прекрасного дня їй прийшло до розуму знайти Ельдорадо, і вона не залишила цієї своєї мрії. І ось якби ти слухав, що вона тобі каже, то знав би, що, за поглядами професора Макулова, Ельдорадо треба шукати саме на острові святого Стефана.
–Та ви ж заборонили їй споряджати таку експедицію!
Князь незадоволено повів брівми.
–Хвилиночку, молодий чоловіче. Я зовсім не робив нічого такого! Я взагалі не маю більше права щось їй забороняти, вона ж повнолітня. Я тільки наполегливо попросив її не шукати Ельдорадо, і те тільки тому, що газети неодмінно підіймуть галас навколо цієї справи. А Дайна лише довела (і блискуче!), що не дарма сидить другий рік в університеті. Вона обдурила нас усіх разом взятих. Спочатку вона спритно підвела мене до думки, що державі геть необхідний морський курорт, потім приголомшила вже готовим планом дій. Це дійсно досить прибуткова справа, і мені нема чого було заперечувати. Єдиний мій недогляд в тому, що я не дуже то цікавився назвою острова, на якому мають проводитися роботи. А коли стямився, було вже запізно: Дайна уклала договір аренди. І притім на геть грабіжницьких умовах: у випадку розриву угоди Чекрана втрачає купу грошей, я не можу дозволити таких витрат.
Віктор все ще не міг повірити в повну безпорадність князя в цій справі.
–Тобто, ви хочете сказати, що Дайна збирається вкласти силу-силенну власних грошей в пошуки казкового міста? І ви анічогісінько не можете з цим зробити?
–Та бачиш, в тім-то і сіль, що вона не шукає Ельдорадо, вона будує курортний комплекс.
–Але ж ви знаєте, що це не так! І до того ж, я ніяк не доберу розуму, чого ви не забороните їй наймати цього археолога чи хто він там?.. Без нього, я певен, весь запал щодо шукання зниклих цивілізацій в неї пропаде, і Дайна полишить цю ідею!
–Та тому, що вона просто витріщить на мене свої медові оченята і ткне пальчиком в статтю закону, що я сам колись підготував і вніс на розгляд парламенту. А стаття ця виголошує, що жодна будівля, чи то дім, чи курортний комплекс, чи навіть сарай для худоби на території Чекрани не можуть бути побудовані , якщо землю завчасно не обстежила група археологів і не дала згоди на забудівлю. І вже коли Дайна об’єдналася з Макуловим, можеш бути певен: на острові не залишиться жодного камінця, під який би не зазирнули в пошуках Ельдорадо. І я тут нічого не можу вдіяти. Дівчинка обвела нас навкруги свого пальчика, і нам залишається тільки змиритися і чекати наслідків. Офіційно вона будує курорт для чекранців, і край.
Стиснувши зуби, Віктор церемонно попрощався з князем і пішов геть. Олексій ще деякий час дивився на двері, в які вийшов майбутній зять.
Тяжко йому буде з Дайною! Її мова не встигає за думками, і все одно зашвидка для доброго сприйняття. В князя промайнула думка, що ось Макулов напевно відразу зрозумів смисл витівки Дайни, принаймні, йому це не прийшлося пояснювати на пальцях.

Дайна війшла в квартиру Кості, прикривши за собою двері. Вчора він дав їй ключі, бо не знав, чи буде вчасно вдома, чи ні. “Маю надію, що два магнітофони імпортні і куртка замшева не зникнуть”, -пожартував він.
Навколо все сяяло чистотою, ніби хазяїн раптом вирішив видати квартирі заборгованість по прибиранню відразу за два роки. Кинувши в коридорі сумку і проігнорувавши капці, що там стояли (мабуть, куплені спеціально для неї, бо розмір наявно не Костин), Дайна боса пройшла до спальні, де її вже чекав Костя. Вони зустрічалися в спальні, бо це була єдина кімната в його квартирі окрім кухні та спальні з рожевим покривалом на ліжку, а туди Костя Дайну не запрошував. Сам він вперто називав місце їх зустрічей вітальнею, але Дайна пояснила йому, що зазвичай люди не сплять у вітальні.
Дайна бухнулася на диван поряд з Костею, за звичкою підібравши під себе ноги. Вона знала, що він чекає новин, але витримувала театральну паузу.
–Вийшло? Чотириюрідна кузина Ганна залишається? Чи не вийшло, і вона їде з нами? Чи вона померла три роки тому, а Віктор якось забувся?
Дайна не витримала і засміялась. Геть неможливо зберігати розумний спокій в його присутності!
–Чотириюрідна кузина Ганна не їде з нами…
–За що всі ми щиро дякуємо Господу нашому!
–Замість неї їде Віктор.
–Треба вміти бути вдячним і за малу ласку! Кінець-кінцем, він може рубати дрова або тягати воду, що вже відрізняє його від некорисних істот. Певна річ, я не зміг би примусити виконувати цю роботу чотири…
–…юрідну кузину Ганну. Цікаво, чому ви постійно підкреслюєте цей нещасний ступінь спорідненості?
Костя трохи зніяковів.
–А я це роблю? Ну, тоді мабуть для того, щоб зайвий раз нагадати собі, що ми з вами – геть різні ланки ланцюга суспільства. Адже я, наприклад, можу відновити свій родовід хіба до прадіда.
Дайна посміхнулася йому.
–Я теж.
Костя спочатку посміхнувся у відповідь, а потім засміявся, потираючи підборіддя.
–Ні, ви впевнені, що вас не замінили в колисці? Ви геть не відповідаєте моєму уявленню про те, якою має бути княжна.
–О, в моєму походженні нема жодного сумніву. Згідно родинної легенди, якщо княжич одружиться без благословення батьків, то на його голову впаде страшне прокляття…
–Мій внутрішній голос підказує мені, що відношення вашої шановної матусі зі свекрухою були не дуже теплі!
–І ви маєте рацію! Бабуся казала, що я – безсумнівний результат того самого прокляття, бо в родині не сталося ніякого нещастя, що могло б зрівнятися в шкоді з народженням дочки-потвори.
Макулов з подивом подивився на дівчину.
–Ваша бабуся називала вас потворою?
Дайна опустила голову і почала розглядати ковдру на підлозі.
–Вона була не далека від правди. Безперечно, я – сама негарна представниця роду за кілька віків його існування. І якщо ви зараз скажете, що я красуня, я звинувачу вас в зухвалій брехні.
Дайна з болем в серці згадувала, як колись він запевняв її, що вона гарна, а насправді тільки лещив.
Костя ніжно взяв її за підборіддя і примусив зазирнути йому в очі. Мабуть, низька оцінка її зовнішності бабкою досі боліла їй. Ну й дурепою була старуха, дарма що велика княгиня!
–Ви дуже вродливі, Дайно… –І тепер, по п’яти роках, він казав щиру правду. Ця дівчина ніби світилася якимось внутрішнім світлом, світлом своєї щирості, доброти і майже дитячої довірливості.
Дайна не могла назвати його брехуном, бо він накрив її вуста своїми в довгому цілунку.
Скажімо так, Макулов геть змінив все її уявлення про поцілунки. Те, що вона відчувала зараз з ним, не могло рівнятися з відчуттями від цілунків нареченого. Вона терпіти не могла це заняття і не розуміла, чому всі знайомі дівчата трохи не зомлівають від цілунків своїх хлопців. Сама вона намагалася якнайшвидше виконати цей неприємний обов’язок нареченої, та при цьому не відчувала нічого, навіть огиди.
А зараз, коли Костя трохи відсунувся від неї, вона в обуренні притягнула його до себе, заплутала пальці в його густому волоссі і сама поцілувала.
І він не зміг перебороти спокуси. Хоча, тут не втримався би і святий. Її вуста були такі звабливо м’які та податливі… Мозок затуманився пристрастю, і вуста самі прошепотіли ім’я образа, що виник перед очима.
–Інна…
Він не відразу зрозумів, що дівчина почала противитися його пестощам. Вона видерлась з його обіймів і почала поправляти на собі одяг. Рухи її були непевними, ніби її терзала лихоманка.
Обидва мовчали. Мовчанку першою перервала Дайна.
–Те, що сталося, зовсім не важливо, і абсолютно нічого для мене не значить. Більше таке не повториться.
Слова дівчини боляче заділи Костю, хоча він сам добряче не зрозумів, чому. Можливо, тому, що сам він досі не міг прийти до тями.
А Дайна не могла примусити себе вимовити більш зв’язану фразу, бо вуста, на яких вона все ще відчувала смак його цілунку, відмовлялися їй коритися.
–Для вас це так неважливо? Мабуть, ви не вперше зраджуєте свого нареченого!
–Я не зраджувала його!
–Ха! Цікаво, як тоді назвати цей цілунок? На його місці я вбив би вас, якби дізнався.
–Дякувати Богові, ми всі на своїх місцях, а Віктор геть на вас не схожий. Я впевнена, що він все б зрозумів…
Костя, кепкуючи, підняв брови.
–Тільки якщо в його жилах тече крижана вода! Можливо, я від природи не дуже розумний, та цього я вже точно ніколи не зрозумів би! –Тут би йому прикусити язика, та його понесло. –А задля простої цікавості, зі скількома ви зраджували бідолагу? А втім, це ваша приватна справа, та ще, мабуть, вашого духовника…
Дайна була вельми обурена такою його поведінкою. Ніколи її ще так не ображали. Титул княжни завжди служив їй надійним щитом, і тільки з цим зухвальцем не спрацьовував.
–Та й чого можна чекати від дівчини, яка приходить в дім до майже незнайомого чоловіка, роздивляється його голе тіло, ані трохи не соромлячися при цьому, і проводить ніч в його квартирі? Як на мене, цілком логічно припустити, що вона вже пройшла вогонь і воду та мідні труби…
–Кількість моїх коханців ніяким чином вас не стосується, ви ніколи не увійдете до їх числа, бо застарі для цього! –Схопивши сумку, Дайна вилетіла з його квартири, гримнув дверима так, що посипався тиньк.
Застарий? Та йому лише двадцять сім! Хоча, якщо подумати, їй всього дев’ятнадцять, для неї будь-хто старший двадцяти трьох – старий дідуган. А він два роки тому вчив історії таких самих зелених дівчат, зовсім не сприймаючи їх як жінок. Застарий! Він зовсім не відчуває себе старим, особливо, як вона висловилася, для цього, а одна частина його тіла ще й зовсім молода, що він з радістю продемонстрував би нахабному дівчиську. І взагалі, хоча вона за віком і годиться йому в учениці, він з задоволенням дав би їй урок, що не має нічого спільного з історією Чекрани! І впевнений, що дав би сто очків вперед всім її хлопчиськам…

Наступного дня члени маленької експедиції зустрілися на пристані. Ні Дайна, ні Макулов не нагадували одне одному про вчорашнє. Обидва хотіли забути те, чого взагалі не повинно було бути. Вони перекинулися парою слів, та й те через необхідність. Але ніщо не допомагало. Між ними ще вчора виникла напруга, яка і не думала слабшати, а тільки зростала з кожною проведеною разом секундою. Та помічали це тільки вони. Жоден з їх супутників не звернув уваги, що навіжений професор і княжна, яка недалеко пішла від нього з розумового розвитку, уникають дивитися одне одному в очі.
Окрім Дайни, Макулова і Віктора до складу експедиції входило ще сім осіб. З них четверо – два хлопця і дві дівчини – особисті друзі Дайни, які захотіли з користю провести останній місяць канікул. Це були Гена Біленький, прізвище якого якнайкраще підходило йому, бо він мав дуже світлий колір обличчя і біляве волосся, яке до того ж вигорало на сонці. Ох, як його тільки не дражнили друзі й вороги! Здавалося, що ім’я в нього зайве, бо по імені його все одно майже ніхто не звав. В залежності від настрою глузників він був то просто Біленьким (в кращому випадку), то Кульбабкою, то Поганкою, то блідолицим. Єдина, хто звала його тільки Геною і ніяк інакше, була його дівчина, Олена Роставцова. Поговорювали, що вона зве його справжнім ім’ям з принципа, щоб відрізнятися від усіх колишніх (занадто великої кількості) пасій Біленького. Олена була дуже симпатичною дівчиною, трохи схильною до повноти, через що постійно сиділа на якій-небудь дієті, хоча це абсолютно не відбивалося на її фігурі, від якої Генка просто шаленів. Друзі називали її Пишкою і розважались, намагаючись відгадати назву чергової дієти.
Другою дівчиною була краща подруга Дайни, Еріка. Ця найледачіша істота пішла на справжній подвиг, дозволивши Дайні затягти себе на безлюдний острів без будь-яких вигод. Еріка була генієм електроники, та швидше знов-таки через свою ледачість. В її квартирі все було механізовано і автоматизовано, так що вона могла спокійно лежати на дивані, уписуючи за обидві щоки молочний шоколад, і натискати на кнопочки. Ото вже точно: “По щучому велінню”… Еріка була справжньою красунею з густим платиновим волоссям. Відразу кидалася в очі її спорідненість з Генкою – вони були дітьми різних батьків, та обидва пішли зовнішністю в матір, тому схожість була вражаючою.
Еріку вважали дуже довірливою, і вона дійсно завжди вірила тому, що говорили їй люди. Та ця довіра, як і багато інших її якостей, виходила з основної – ледачості. А через те, що майже до всіх людей, окрім рідних та друзів, їй було байдуже, вона і не вважала потрібним копатися в їх житті і з’ясовувати, правду вони кажуть чи ні. Набагато простіше було вірити людям, та не покладатися на їх слова, що і робила Еріка. Не дивлячись на очевидну м’якість та довірливість, в неї майже з будь-якого приводу була своя точка зору, яку вона змінювала дуже рідко. Таким чином, вона любила і вважала хорошими майже всіх своїх знайомих. Власне кажучи, тільки одну людину вона зненавиділа трохи не з першого погляду, принаймні, так здавалося Дайні.
Ледача Еріка не жалкувала витрачати свої енергетичні ресурси на нелюбов, що місцями переходила в ненависть, до нареченого Дайни – Віктора. Як вона тільки не називала його! Залежно від обставин він побував кар’єристом, зрадником батьківщини, тупоголовим шовіністом і брехуном. Не кажучі вже про те, що він був не парою симпатичній веселій і трохи шаленій Дайні. І Віктор відповідав їй взаємністю. Як тільки Дайна зникала з поля зору, вони починали одну з своїх нескінченних перепалок, та так не пам’ятаючи себе сварили одне одного, що друзі навколо просто падали зі сміху. Коли поверталася Дайна, вони, ніби нічого не сталося, починали вести чинну бесіду, а залишаючись сам-на-сам з нею, жалілися одне на одного. Чи треба казати, що Віктор зовсім не прийшов до стану екстаза, коли побачив ім’я Еріки в списку членів експедиції. Еріка, в свою чергу, вважала, що краще б поїхала кузина Ганна.
Четвертим був однокласник Дайни, майбутній археолог. Він міг годинами базікати про Шлімана, Трою та Вінкельмана. Денис був досить симпатичним хлопцем. В нього були карі очі і каштанове волосся, що завивалося кільцями, особливо коли йому траплялося намочити його. Гена частенько казав, що якби не численні і всім відомі любовні походження Дениса, його могли б прийняти за гоміка через смазливе обличчя. Але через те, що це обличчя зазвичай дуже подобалося дівчатам, то у відповідь Денис беззлобно зауважував, що Білявий просто заздрить. Вже місяць він вважався офіційним бой-френдом Еріки, що, втім, не заважало йому задивлятися на дівчат, які проходили повз нього. Еріку це не дратувало. Мабуть, вона була занадто ледача для ревнощів.
Останні три чоловіка були найкращими фахівцями в різних галузях. Гюстов Аркадій Андрійович – геолог. Він повинен був взяти проби грунту на місці майбутньої будівлі і виявити її найкраще з точки зору стійкості положення. Він їхав тільки на декілька днів, після чого разом з Іловим Валерієм Прокофичем мав повернутися і продовжити роботу на материку. Ілов був фахівцем в галузі комунікацій. До його обов’язків входило уважно вивчити острів і виявити, як найкраще буде провести сюди газ, електрику і, якщо знадобиться, воду.
А ось третього спеціаліста, як казав Макулов, здихатися не вийде. Юрій Олександрович Сініцин був викладачем археології з Чекранського університету, тим самим, на лекціях якого постійно засипала Дайна. Його обов’язком було час від часу спускати Дайну та Макулова з небес на грішну землю, суперкритично підходячи до можливості існування легендарного Ельдорадо взагалі і на острові святого Стефана зокрема. Юрій Олександрович відразу знайшов рідну душу в Вікторі, і вони стали буквально нерозлучні. Обидва миттєво склали опозицію в компанії мрійників.
І ось, нарешті, двадцять третього липня, вони зійшли на берег острова святого Стефана після дводенної подорожі морем на хлипкому суденці, що претендувало на гучну назву пароплава.
Як завжди о цій порі, стояла майже нестерпна спека. Ось вже тиждень температура не спускалася нижче тридцяти двох градусів. Та відкладати подорож вже не було коли: в середині серпня почнеться “сезон” дощів, а Дайні зовсім не посміхалося намочити своїх друзів і особливо Дениса.
Морська подорож знесилила цих, як казав капітан, сухопутних щурів. Олену геть вкачало, і Гена постійно знаходився біля неї в якості добровільної няньки. Еріка сварилася з Віктором, а Денис і Юрій Олександрович виступали як секунданти сторін. Чомусь море чинило деморалізуючий вплив на групу, і Дайна зовсім змучилася згладжувати гострі кути. І дарунок Кості зовсім не сприяв підняттю її настрою.
Після чергової сутички, вдало обійденої не без втручання Дайни, Макулов з жартівливим поклоном подарував їй якусь миску, сказавши, що це її почесна каска миротворця.
І ось як по-різному можуть люди оцінювати одну й ту саму подію! Еріка, наприклад, сказала б, що на електродах накопичився завеликий заряд негативної енергії, і проскочивший між ними електричний розряд був неминучим. Дайна прошепотіла щось на зразок: "Як ви всі мені набридли!”, – і запустила мискою Макулову в голову.
На жаль, вона влучила. Макулов сам не до кінця зрозумів, що це за червона вежа з курантами посередині і зіркою зверху замаячила перед його очима, як Дайна вже підбігла до нього, благаючи вибачити і обстежуючи постраждалу голову. Він був набагато вищий за неї, і вона була вимушена встати навшпиньки і притиснутися до нього всім тілом, щоб глянути на макушку. Коли Костя нарешті прийшов до тями, він зрозумів, що дівчина, думки про яку не давали йому спати вже другу ніч до ряду, ніжно обіймає його за голову і щось ласкаво шепоче.
Прийнявши вибачення, він обережно відсунув її від себе. Здається, дівчина просто не розуміє, як все це виглядає збоку. Дякувати богові, сюди ще не зайшов Віктор. Костя в черговий раз подумав, що якби він був нареченим Дайни, вмер би від злості і ревнощів ще до весілля, а якби був її батьком, то точно відчув би себе проклятим, навіть якщо б і не знав про сімейну легенду.
Дайна, все ще побоючись, дивилася на Костю, ніби боялася, що він ось-ось впаде.
–Гей, зі мною все добре! Я не такий хробак, яким вам здаюся!
Дайна всміхнулася. Він зовсім не здавався їй хробаком. Скоріше вже диким мустангом.
–Вибачте, будь ласка! Я не хотіла…
Макулов хмикнув.
–Те, що ви зараз кажете, противиться закону всесвітнього тяжіння. Металічна миска не може сама собою полетіти вгору…
Дайна засміялась.
–Ну добре. Я хотіла кинути в вас тією мискою. Своєю поведінкою ви це цілком і повністю заслужили!
–Дякувати богові! А я вже було подумав, може, ви і насправді княжна: цілих півхвилини ви трималися в межах етикету.
–Ви геть неможливий чоловік, ви це знаєте? Давайте помиримося, а то вже третій день не знати чому насупилися одне на одного. Дорослі люди так не поводяться. Вони визнають свої помилки і миряться. Я визнаю, що була не права. А ви?
–Я теж визнаю… що ви були не праві. Я великодушно вам вибачаю. Але як контрибуцію вимагаю, щоб ви на один вечір перестали бути миротворцем. Мені дуже цікаво, хто з нашої команди перший полетить за борта. Від душі сподіваюся, що це буде Сініцин. А може, нам поталанить, і за ним вирушать Віктор з Ерікою. І тоді на пароплаві буде мир та затишок. Невже ви самі не втомилися мирити їх всіх?
Та крізь сміх, що душив її, Дайна вже нічого не могла відповісти. Вона лише покивала головою і зайшлася черговим нападом сміху.
–Знаєте, Дайно, мені здається, що ми з вами єдині, кого не нервує море. Мабуть, його потрібно дуже любити і не менше того поважати, тоді місця для страху не залишиться. А ви? Ви любите море? Або просто з властивою вам безпечністю не зважаєте на погрозу, що йде від нього?
–Не знаю. Я про це не думала. Просто є море і є я, і воно притягує мене. Палац стоїть на узбережжі, так що я завжди мала можливість милуватися ним. Я не знаю, що буду робити, якщо поїду до Штатів… Це так далеко від мого моря, – тихо прошепотіла Дайна і, ніби злякавшись, що сказала щось зайве, пішла геть.
Макулов залишився сам на палубі , обмислюючи те, що вона тільки що сказала. Він ніяк не міг зрозуміти, що в її промові так його зацікавило. Нарешті виявив: про давно вирішений переїзд до Америки вона сказала “якщо поїду” замість “коли”…

На берег вони зійшли, коли сонце вже починало котитися на захід. Швиденько позносивши речі, члени експедиції попрощалися з капітаном та командою. Наступного разу вони побачаться тільки через місяць, коли прийде час повертатися на материк. Гюстова та Ілова забере інший пароплав, що пропливе тут за три дні.
Визначивши приблизну межу нічного приливу і відійшовши від неї на безпечну відстань, юні археологи почали влаштовувати табір, а діди вирушили шукати джерело прісної води по карті, що їм дав Макулов.
Загалом хлопцям прийшлося встановити шість наметів, по одному на двох осіб, причому, коли всі порозбивалися на пари, виявилося, що Макулову припало ділити палатку з Юрієм Олександровичем, що не сподобалось жодному з них. Сініцин, глибоко впевнений в шаленості Макулова, весь час задивлявся на нього, ніби підраховуючи, які його шанси пережити цю ніч. І зауваження Кості, що він звичайно дуже тихо ходить уві сні, чомусь зовсім не заспокоїло бідолашного.
На острів зійшли сутінки. Сонце закотилося за обрій зовсім несподівано, і табір опинився б у темряві, якби не Макулов, що ще засвітло передбачливо розпалив вогнище.
Дайна стримала обіцянку і не намагалася нікого примирити за весь вечір, та, зворушені красою місцевої природи, друзі не сварилися. Повечерявши консервованими бичками в томаті і випивши чаю, всі прийшли до гарного настрою. Навіть Віктор покинув дутися на Макулова, що був послав його збирати багаття для вогнища.
Перед тим, як розійтися по наметах, хлопці принесли гітару, і Денис став набренькувати мотивчик якоїсь пісні, Олена підспівувала.
Дайна і не помітила, як змінився вираз обличчя Кості. Що щось не гаразд, вона зрозуміла лише коли він стримано побажав всім доброї ночі і пішов спати, не дослухавши пісню до кінця.
Дайна невдовзі скористалася з його приклада. Акуратно розстеливши два спальних мішка на протилежних кінцях палатки, вона забралася в один з них і відразу задрімала. Віктор, що прийшов трохи пізніше, намагався поцілувати її, та Дайна відхилилася.
–Вікторе, не сьогодні, заради бога! Я втомилася, як собака, і мені не до поцілунків.
Вона бачила, що образила його, та він сам винен. Врешті-решт вона йому ще на початку їх заручин сказала, що думає про позашлюбні статеві відносини. А цілунки в темряві палатки зазвичай до того і ведуть.
А Макулов не міг заснути. Недалеко від цього місця два роки тому він займався коханням зі своєю дружиною. І саме цю пісню він співав їй під акомпанімент гітари ось такою ж немісячною нічкою… Вже багато ночей він не бачив Інни. Її місце в його снах зайняло зухвале дівчисько з медовими очима. В його снах, та, зрозуміло, не в його серці. Йому було необхідно знову побачити кохану. Намацавши в сумці пляшку, він дістав її і відкрив. Йому занадто хотілося забутися в обіймах жінки, щоб він міг згадати про дану собі обіцянку не пити більше.

Дайна прокинулася останньою. Вона спала б ще довше, якби Костя не розбудив її, полоскотавши під носом мохнатим колоском.
–Дайна, прокидайтесь! Вже розвиднілося. – Ці слова не справили на неї жодного враження. –Якщо ми хочемо знайти Ельдорадо, маємо рано вставати. В лісі швидко темнішає, тому залишається занадто мало часу на пошуки.
Мабуть, “Ельдорадо” – чарівне слово, коли справа стосується Дайни. Вона розплющила очі і вибралася з мішка. На ній була коротенька майка і джинсові шортики.
Макулов здивувався.
–Ви завжди спите одягненою?
Дайна проігнорувала його запитання, вважаючи таку розмову непристойною. А про себе подумала: “Не завжди. Тільки коли опиняюся в тісному замкненому просторі з нареченим, якому чомусь постійно хочеться мене цілувати, особливо в темряві”. Та навряд чи Макулов зрозумів би логічний звязок, навіть почувши відповідь.
Вмиваючись принесеною звечора водою, Дайна поцікавилася, куди подівався Віктор.
–“Баба Яга проти” вдруге направлений збирати багаття для вогнища. Вчора він приніс його замало, тому Макулов розпорядився повторити процедуру, – сміючись, повідомила Еріка.
–Хто це дав Вікторові таке безглузде прізвисько? –поцікавилася вона. –Хоча, шосте почуття мені підказує, що коло підозрюваних звужується до двох осіб. Ти чи Костя?
–Ага! Вже Костя?
–Він сам просив так його називати.
–Ну-ну, схоже, просив він про це лише тебе.
Дайна трохи зніяковіла і зрадливий румянець ліг на її щоки.
–Так ти чи він?
–Він. Пам’ятаєш мультик про Олімпійського ведмедика? Стара намагалася загасити факел, весь час кажучи…
–“А Баба Яга проти!” – продовжив Макулов, що підійшов до дівчат. –Так і він весь час ходить і повторює, що всі ми з глузду з’їхали, і Ельдорадо існує лише в нашій хворій уяві.
Дайна всміхнулася, оцінивши жарт. Та швиденько знов напустила на себе пристойну суворість. Врешті-решт, Віктор – її наречений, і вона повинна захищати його, а не сміятися, коли з нього знущаються.
Одначе Макулов не дав їй шансу почати сварити його за глузування над Віктором.
–Обіцяю, він не дізнається, яке прізвисько отримав. Боюсь, його самолюбство не витримає такого удара. Та я все більше схиляюся до думки, що від чотириюрідної кузини Ганни все-таки було б більше користі. Я міг би примусити її рубати дрова і тягати воду…
Дайна, намагаючись стримати сміх, що рвався з неї, побігла до моря, залишивши Макулова в товаристві здивованої Еріки.
–Звідки ви знаєте ступінь спорідненості Віктора і Ганни?

Плани на цей день містили в собі вибір місця для більш капітального розміщення табора і попередній огляд місцевості. Геолог та комунікатор вели свої роботи незалежно від решти друзів. Їм післязавтра вирушати, то ж нема чого витрачати дорогоцінний час на дурниці типу розташування табора і планового огляду острова. Ще рано-вранці вони удвох пішли оглядати найбільш вигідні, якщо вірити карті, місця для розміщення корпусів курорта.
Поснідавши бичками в томаті, хлопці зібрали намети, а дівчата різну поклажу. І наступні три години встановлювали табір на новому місці, вказаному Макуловим. Це було дуже гарне місце, галявина, з усіх боків оточена лісом. Поряд пробігав струмочок, вище за течією вони знайшли джерельце.
Море було досить далеко, і можна було не боятися, що їх змиє під час шторму.
Намети поставили так, щоб вони утворювали кільце. Всередині камінням огородили місце для вогнища, на якому готуватимуть їжу.
Вирішили, що куховарити будуть Олена та Еріка, як найменш зацікавлені подорожжю по місцями непрохідному лісу. А якщо вони забажають що-небудь подивитись, їх хтось замінить.
Віктор не втримався від єхидного зауваження.
–Дякувати богові, ми доручаємо турботу про наші шлунки не самій лише Еріці. Вона ліниться навіть їсти, не кажучи вже про готування…
Еріка спалахнула.
–Замовчи свого рота, Вікторе. Все одно ти неспроможний сказати щось хоч скільки-небудь розумне.
–Колись я вважав, що нема такої галузі, де б ти не лінилася, та, судячи з кількості твоїх хахалів, що ти їх змінила за останні три місяці, така галузь все ж існує.
Почувши такий безпардонний випад, втрутився Гена.
–Гей, хлопче, повільніше на обертах! Спробуй тільки ще щось таке сказати про мою сестру!
–А твоєї думки взагалі ніхто не питав! Сиди і мовчи в носовичок! – закипів Віктор.
Тут вже обурилась Дайна.
–Будьте такі ласкаві замовчати! Обидва! Та ти, Вікторе, в першу чергу.
Коли на обід Еріка знову подала бичків в томаті, сварка відновилася з новою силою.
–Мила кухарко, якщо ще хоч раз подаси нам бичків, я тебе втоплю. Ми їмо іх вже цілу добу!
Еріка вирішила не сперечатися, і погодилась приготувати на вечерю щось більш істотне, наприклад, картоплю з рибою.
Пообідавши, Макулов повідомив, що він з Дайною йде на попередній огляд місцевості: треба перевірити відомі стежки, хто-зна, що могло з ними статися за два роки. Віктор обурився і заявив, що він не відпустить свою дівчину в ліс з іншим чоловіком, а тому приєднується до них. Підозрюючи, що двоє навіжених хочуть насправді не стежки перевіряти, а ганятися за маревом, до них примкнув і Юрій Олександрович.
Макулов стиха застогнав, та все ж намагався не показувати свого розчарування. Решта археологів займалася вечерею, а потім мала відпочивати.
За п’ятнадцять хвилин група на чолі з Макуловим увійшла до лісу.
Чекранський ліс, звичайно, не тропічні джунглі, та продиратися крізь нього все одно дуже важко. Макулов казав, що те, по чому вони йдуть – стежка, але Дайна вважала, що вони йдуть навпростець, бо ніякої стежки вона не бачила.
Бракуючі тропічні ліани замінив плющ, що затягнув своїми лозинами прогалини між часто насадженими деревами. Трави під ногами майже не було, тільки де-не-де зустрічалась папороть і мох біля стовбурів дубів та акацій. Лише рідкі сонячні промені пробивалися крізь розкидисті крони. Через пануючу в лісі темряву посилювалось гнітуче враження.
Навіть не дивлячись на те, що Костя вимусив її переодягтися в брюки та сорочку, Дайні все одно було холодно. Помітивши, що вона вже вся покрилася гусиною шкірою, Макулов зняв з себе джинсову куртку і наказав Дайні одягти її, не зважаючи на невдоволення Віктора. Той не міг зробити цього сам, бо одягся так само легко, як і Дайна.
Обдивлятися острів вони почали з того краю, що був ближчий до них. Власне кажучи, вони насправді простували через ліс, часом знаходячи стежки, вказані на карті. Макулов наполягав на тому, щоб кожен мав таку карту – хто зна, що може трапитися в лісі. Стежки були в доброму стані (так казав Макулов, хоча Дайна не відрізняла стежку в доброму стані від стежки в поганому стані – вони здавалися їй геть однаковими), а коли було треба, Макулов нещадно звільняв їх від зеленого загарбника з допомогою найсправжнісінького мачете. Віктор, що йшов за ним, боязливо збільшив відстань: Костя так залихвацьки орудував смертоносним ножем, що мимоволі виникали сумніви за сохранність життя оточуючих людей. Пам’ятаючи про стійку репутацію навіженого, що мав Макулов, Віктор спробував вмовити того віддати мачете йому. Костя знизав плечима і простягнув ножа, а сам відступив за його спину, збільшивши дистанцію між йдучим попереду і рештою ще на два кроки і закривши собою Дайну. Дуже швидко Віктор знесилився, і Макулов забрав в нього мачете, сказавши, що не звик ходити з пустими руками і тому починає нервувати. Йому зовсім не хотілося принижувати Віктора в очах і так не дуже йому вірної нареченої. Йдучи попереду, причому відразу за ним опинилася Дайна, яку Віктор марне намагався відсунути на місце подалі від скаженого професора з мачете, Макулов собі під носа шепотів прокляття. Чути його могла лише Дайна, і до неї постійно долітали окремі фрази про дівчисько, яке одягається до лісу ніби на прогулянку, археологів, які за все життя нічого не знайшли, а тому наполегливо заважають іншим, і хлопця, якого він з задоволенням замінив би кузиною Ганною.
Вони перевірили майже половину основних стежок, коли Макулов дав команду повертати до табора.
Він на чому світ стоїть лаяв свою лиху долю. Станеш тут шукати що-небудь, коли на хвості сидять два критика! Не кинути ж їх тут, насправді.
І треба ж було такому статися… Юрій Олександрович тихесенько, поки Дайна відволіклася на якусь тваринку, повідомив Макулова, що він має потребу всамітнитися. Костя кивнув, та звелів взяти з собою Виктора, тому що людині, особливо новачку, небезпечно залишатися самому в лісі.
Взявши за руку Дайну, що нізащо не бажала кидати білку, Костя швиденько став віддалятися від двох екземплярів “Баби Яги проти”.
–Ми залишимо їх тут? –запитала Дайна. – А якщо вони заблукають?
Макулов з насмішкою подивився на дівчину.
–Я, звісно, підозрював, що ви в гріш не ставите розумові здібності вашого майбутнього чоловіка, але ж не до такої міри! Будь-хто, якщо має мінімум розуму, вибереться з цього ліса, особливо якщо має в руках карту і знає, де знаходиться. До того ж, табір зовсім близько.
Дайна намагалася триматися якомога ближче до Макулова, тому, коли він раптом загальмував, вона налетіла на нього.
–Тепер ми достатньо далеко від них, хоча в цьому клятому лісі звуки розносяться дуже далеко. Ну, княжна, які будуть ваші пропозиції щодо пошуків Ельдорадо? Схоже, ці двоє змовилися не дати нам жодного шанса спокійно обшукати тут все.
–Але ж завтра почнуться заплановані походи!
–Хто з цих горе-шукачів насправді хоче щось знайти? – спитав Костя. –Ну, назвіть хоч одного крім нас!
Тут Дайна ні хвилини не вагалася.
–Еріка! Вона буде хоч ночами шукати, лише б допекти Вікторові! Як я не намагаюся, а примирити їх не вдається.
Костя подумав, що примирити двох людей, яким страшенно подобається сперечатися – прогришний варіант, до того ж їх сварки більш нагадували йому болячі уколи посварившихся коханців. Але, зрештою, він може і помилятися.
–Все одно краще нам почати вдвох ще один огляд з того місця, де я закінчив минулого разу. За місяць ми встигли пройти трохи більше третини острова, і до того ж ми знали, що шукаємо саме Ельдорадо, а не прогулюємося лісом для очистки сумління, щоб потім ніхто не міг сказати, ніби перед забудівлею не перевірили місце щодо пам’ятників давнини… –В його голосі Дайна почула легкий докір.
–Це мені закид? Здається, я пропонувала вам експедицію, направлену на пошуки міста. Якби її збирали ви, а мою участь замовчали, ніхто б не мав нічого проти. Та ви відмовилися, а як княжна Трубецька я не можу очолювати пошуки того, чого по загальному погляду не існує.
–Та годі вам, я добре зрозумів вашу витівку з курортом. Визнаю, це було геніально і достойно княжни.
Костя з посмішкою стежив, як Дайна повеселішала. Вона була явно задоволена похвалою. Мабуть, їй занадто часто казали, що вона не тягне на представницю княжого роду.
–А курорт був не просто витівкою. Зараз я вже не можу зупинити проект, хіба ми дійсно знайдемо щось визначне. Великий князь чекає результатів роботи. І курорт дійсно поповнить бюджет Чекрани.
–Ви завжди думаєте спочатку про країну, а потім вже про себе, чи не так? –зацікавлено спитав Костя. – Вперше зустрічаю таку свідому громадянку.
Дайна з подивом знизала плечима.
–Так я ж княжна Чекрани.
–Ми вже скоро прийдемо, а так і не вирішили, як нам бути. Якщо ви ще не зрозуміли, пояснюю: ні чорта ми не знайдемо, доки ці двоє в нас на хвості. При всій моїй повазі до вашого нареченого, він рідкісний зануда. Схожий на Сініцина, ото вони так здружилися.
Дайна не посміхнулась. Треба тримати себе в руках. Вона не може сміятися над своїм майбутнім чоловіком.
–Вони все одно не відчепляться, так що маємо тільки змиритися…
–Нізащо! Нас мало, та ми в тельняшках! Давайте так. Я буду весь час за ними стежити, і при нагоді ми втечемо. Тоді кидаємо всі справи і зникаємо в лісі. Домовились?
–Добре. А якщо Віктор запитає, де я була?
–Відповісте, що займалися коханням під ялинкою. Звісно, зі мною.
–Професор, ваші жарти не смішні та недоречні. Я не збираюся дурити Віктора.
–Ну то скажіть, що шукали… А, до дідька, ще невідомо, чи вдасться нам втекти. Коли що, я допоможу вам збрехати. Я в цій справі дока.
–Я і забула, що ви керуєтесь приписами моралі лише коли вам вигідно.
–Так. Коли б так робили всі, жити було б легше.
–Якби всі жили так, змінились би приписи моралі, – розумно зауважила Дайна.
–Ви маєте рацію. Як би огидно це не було.

Табір ніби вимер. Не було видно жодної живої істоти.
–Де ж всі? – здивувалася Дайна.
–Мабуть пішли до моря, поплавати. Ходімо перевіримо, це недалеко.
Хлопці та дівчата дійсно плескалися біля берега. Дайна пожалкувала, що не взяла з собою купальника. Завжди вона щось забуває! Та, зрештою, наступними днями вони, мабуть, падатимуть від втоми, так що і купатися не захочеться.
А поки вона, закатавши до колін штани, увійшла в воду. Після цілого дня, проведеного в поході, ноги палали, і вода приємно охолоджувала їх.
–Пацца, перевдягайся і йди до нас! – покликав Денис перед тим, як пірнути. Через кілька секунд Олена вскрикнула і забарахталася в воді, голосно сміючись і сварячи жартівника-брата (Денис був їй двоюрідним братом), що схопив її за ноги.
Дайна всміхнулася. Приєднатися дуже хотілось. Може, якщо одягти шорти і майку…
–Навіть не думайте про це. Ви багато ходили, розігрілися, і буде не дуже розумно лізти в воду, навіть в теплу, – пролунав за спиною голос Кості.
–Я знаю, – зітхнула Дайна. – До того ж я забула вдома свій купальник.
–Якщо ви про ті смішні вервечки, які багато жінок помилково приймають за купальний костюм, то можете потім скупатися без них – навряд чи хтось помітить різницю.
–До вашого відома, – Дайна прищулила очі, як робила завжди, коли хотіла показати, що сердиться, – в мене цілком пристойний купальний костюм, зовсім не бікіні. Якби я з’явилася на пляжі в описаному вами туалеті, газети неодмінно підняли б галас про розбещеність княжої родини.
–Змінимо тему. Здається, Денис назвав вас Паццою? Часто вас так називають?
–Не часто, і тільки найближчі друзі. І зазвичай не при сторонніх.
Макулов посміхнувся.
–Чи означає це, що мене вже держать за свого?
Дайна знизала плечима.
–А звідки взялося таке дивне прізвисько? Перекручене від “Піцца” чи від “пацюк”?
–Зовсім ні. Ви що, казок в дитинстві не читали? “Пацца” – італійською “навіжена”. Це героїня моєї наулюбленішої казки.
–“Бац-бац”? Тепер я згадав. Здається, життєве кредо Пацци – “Мир занадто дурний, і треба думати зовсім інакше, ніж він, аби завжди бути правим”?
–Цілком правильно. А ви так не вважаєте?
–Завжди так вважав. Ще до того, як навчився читати і зміг прочитати казки. Та нам час виходити з води. Скоро зовсім зсутеніє.
В таборі їх вже чекали Ілов з Гюстовим, які підзбирали ще трохи багаття. Над вогнищем повісили чайник. Олена поклала всім пюре з рибою.
–От чорт! Еріка, здається, ми з тобою припустилися помилки в підрахунку картоплі. Хтось має доїдати бичків.
Еріка засміялася.
–Добре, давай бичків мені. –Тут вона якось напружилася і почала нервово озиратися навколо. Потім звернулася до Дайни: – А де Віктор?
Макулов миттєво скочив на ноги, шепочучи собі під носа прокляття.
–Ніхто, маючи дві карти в руках, не може заблукати в цьому лісі! Це все одно що заблукати в трьох соснах!
Швидко проковтнувши останній кусник риби, він подякував і пішов в напрямку ліса. Його наздогнала Еріка і напросилася в супутниці, пояснивши, що ніколи ще не була в лісі вночі, тому страшенно хоче подивитися на це явище. За хвилину до них приєдналася Дайна, але Костя відправив її назад, сказавши, що з нього вистачить і Віктора. За двома дітьми йому просто не встежити – очі розбіжуться. Дайна, образившись, розвернулася і пішла геть. Еріка рушила за Макуловим, тільки з жалем подивившися услід подрузі.
Щоб не відстати від Кості, вона мусила майже бігти. Проте, вони досить швидко зупинилися.
–Тут ми їх залишили.
–Де ж вони? – Голос Еріки злегка тремтів.
Макулов зі співчуттям глянув на дівчину. На очі їй вже набігали сльози.
–На жаль, не маю жодного уявлення. Та ви не хвилюйтеся, тут просто неможливо загубитися і не бути знайденим. Ми їх швидко знайдемо. – Потім, не вдержавшись, запитав: –Ви давно його любите?
Еріка гірко зітхнула.
–З самого початку, ще до того, як він зустрів Дайну.
–Зрозуміло, – відповів Костя, закривши тему, хоча нічого йому не було зрозуміло. Він вирішив простежити за цим дивним тріо. В їх відносинах чорт ногу поламає, та він все ж зробить спробу розібратися.
–Куди ж вони могли подітися? Чесне слово, шукати когось в темряві, освітлюючи шлях ліхтарем – невдячна справа. Подивимося ще раз карту.
Через деякий час він знов склав її.
–Це даремно. Навіженому ніколи не зрозуміти логіку нормальних людей. Прийдеться просто ходити по цим стежкам, час від часу кликаючи їх: може, озвуться.
Таким чином вони проходили майже годину, та так і не знайшли зниклих товаришів. Приходилося часто дивитися на карту, бо навіть Костя, що знав острів як свої п’ять пальців, іноді плутався в темряві.
–Може, вони повернулись, доки нас не було, і чекають в таборі? – припустила Еріка.
Макулов всім своїм виглядом виражав сумнів.
–Якщо вони не вибралися відразу, їх шанси знайти шлях в темряві скидаються на ноль.
–А якщо вони звернули на якусь звірячу стежку і…
–Еріка, тут нема звірів більших за кролика. Так як вони не озиваються, то, мабуть, знаходяться занадто далеко від нас. Спробуйте ви глянути на карту, може, відновите їх логічного ланцюга.
Поклавши на землю ліхтаря, Еріка сіла поряд і почала вивчати карту. Ткнувши пальцем в якесь місце, вона запитала:
–Ми тут?
Подивившись, Макулов похитав головою.
–Ні, ось тут. – Він показав на діаметрально протилежне місце. Потім, глянувши уважніше, засміявся. –До дідька! Мабуть, на їх картах ксерокс не віддрукував одну літеру.
Побачивши, що Еріка не розуміє, пояснив:
–Щоб не креслити забагато на карті, я не накреслив координатних осей. Масштаб тут все одно не дотриманий, бо карта малювалася майже від руки, тому я просто помітив зверху листа, де північ. Мабуть, на їх копіях бракує цієї позначки, і, коли вони пішли… – він замявся, підбираючи вираз пом’якше, – за потребою, і поклали карти на землю, то втратили орієнтацію. Таким чином, вони зараз на протилежному боці острова! Ходімо!
Скоро вони вийшли на берег, де знайшли ланцюжок слідів, майже змитих приливом.
–Вони були тут зовсім недавно, інакше слідів вже не залишилося б. Можете зняти взуття і йти по воді, якщо хочете. Скоро ми їх доженемо, і це добре, бо вони йдуть далекою дорогою.
І дійсно, скоро показалися зниклі. Макулов покликав їх. Після обміну вітаннями типа того, що тільки дурень міг перевернути карту і не здогадатися про це, і що тільки справжній повний кретин міг намалювати карту без координатної площини, вони рушили назад по берегу, вирішивши не заходити знову до темного лісу.
Коли вони наблизилися до табора, перше, що їм довелося почути, це спів Дениса під гітару. Він завзято фальшував, та нікому не спадало на думку зупинити його. Макулов запитав у Еріки, чому ніхто не замінить його, на що Еріка здивовано відповіла:
–Навіщо? Денис полюбляє співати та грати, то нехай співає. Кому від цього гірше?
Деяким особливо ніжним вухам. Костя подумав, що, мабуть, гарно мати таких друзів, які згодні слухати огидний спів тільки тому, що їх друг полюбляє співати.
Віктор йшов надутий, немов індик. Він все ще дувся на Костю за те, що той залишив їх в лісі з поганою картою. Щоб якось розрадити його і зняти напругу, що виникла між ними, Макулов задав приємне, з його точки зору, запитання:
–У вас велика родина? Вони приїдуть на ваше весілля?
Віктор ані трохи не повеселішав, що було дивно для Кості. Він був певен, що той зараз пошле його куди подалі, хоча сам Костя вважав, що якби в нього була така дівчина, як Дайна, він розповідав би про майбутнє весілля кожному, хто погодився б його слухати. Але Віктор стриманно відповів, що родина в нього невелика, тільки мати і сестра, а мати не приїде, бо в жовтні вона ще буде в навколосвітній подорожі, а на свято врожаю, до якого призначили і весілля, – в морі, на шляху до Англії.
Вони увійшли до табора. Сініцина і Віктора відразу оточили товариші, пропонуючи сісти і розпитуючи про їх пригоду.
Макулов пошукав очима Дайну. Він нечемно відіслав її від себе сьогодні, і тепер хотів вибачитися. Він намагався зрозуміти, чому не схотів, щоб вона пішла з ними. Ця річ аналізу не піддавалася. Костя злякався, що в темному лісі не зможе встежити за Дайною, і з нею може щось трапитись. Він намагався переконати себе, що це тільки тому, що вона така молода, майже дитина, та його власний мозок сміявся з нього. Еріка була молодша за Дайну на цілий рік.
Дівчини ніде не було видно. Макулов підійшов до її намета, намагаючись взнати, чи там вона чи ні. Потім тихенько покликав її. Не дочекавшися відповіді, зазирнув в намет. Він був порожній.
Швидкими кроками Макулов направився вбік ліса. Якщо дівчисько се таки пішло за ними, він зверне їй шию. Звісно, якщо зможе знайти до ранку. Останнє, що він чув, йдучи геть від табора, була гнівна тирада Віктора, якому Еріка подала на вечерю бичків в томаті.
Підійшовши досить близько, він побачив Дайну. Вона сиділа на впавшому дереві і дивилася вбік лісу. Почувши його кроки, вона озирнулася, безпомилково впізнавши його навіть в темряві.
–Все гаразд? – Голос її був тихим, все ще трохи переляканим.
Макулов про себе сипав прокляттями. Треба ж так хвилюватися за цього йолопа, що міг перевернути карту! Та це ж цілком нормально, адже вона його наречена.
–З Віктором все добре, він вечеряє, Еріка про нього потурбується. – Як з задоволенням турбувалася б все життя, якби він не обрав тебе.
–Знаєте, я зрозуміла, в чому річ. Карта перевернулася, чи не так?
Макулов всміхнувся.
–Цілком вірно. Як ви дізналися?
–Я більше трьох годин просиділа тут, і єдиною моєю розвагою була ця карта.
–Взагалі досить по-дурному все вийшло. Треба буде перемалювати карти.
–Скажіть, карта складена з допомогою аерофотозйомки?
–Ну це ви загнули! Навіть маючи роботу, я не міг дозволити собі таку розкіш. Карта намальована особисто мною. А що таке?
–Та я подумала, що коли масштаб не витриманий, то виходить цікава картина. Подивіться! – Вона протягла йому карту. – Бачите? Якщо провести ось так лінію і припустити, що однакові відрізки зобразили трохи різними, то виходить, що ці стежки абсолютно симетричні відносно лінії. А це значить…
–Це значить, що стежки не природні, і, можливо, є рештками давніх вулиць!
Макулов засміявся і, підхопивши Дайну на руки, закружився з нею в обіймах. Вона сміялася так само радісно.
–Можливо, ваше припущення підтвердиться, і тоді, якщо ми знайдемо ще які-небудь докази, можна буде з чистим сумлінням проводити тут розкопки! – радісно зауважила Дайна.
Макулов вже відпустив її і йшов поряд. Вони поволі рушили до табора. Почувши її останню фразу, Костя здивувався.
–Але ж тоді ваш проект заморозиться на невизначений строк! А як же ваш від’їзд до Дядька Сема?
Дайна зітхнула, ніби він спустив її з небес на землю, примусивши згадати про такі буденні речі, як власне весілля.
–Може, ще встигнемо до грудня.
–До грудня?
–Ну, до весілля. Я завжди вважала, що грудень – найогидніший місяць для весілля. Навкруги брудно та мокро, а наречена повинна бути в білому. І вже коли їй пощастило народитися в княжій родині, то вона не може дозволити собі жодної плямки на сукні. В умовах грудня це дуже складно. Крім того, справляючи весілля разом з Новим Роком, ми автоматично позбавляємо себе одного з найвеселіших свят. Казала ж я, що краще обвінчатися в травні, та мати Виктора вперлася – каже, що одружитися в травні – все життя маятися.
Коли вони підійшли вже зовсім близько до табора, Костя попросив:
–Не кажіть нікому про своє відкриття. Зачекаємо ще пару днів. Геолог з комунікатором поїдуть, а потім я вигадаю що-небудь, аби позбавитися “хвоста”.
Дайна, кивнувши, пішла до друзів, і скоро Костя вже почув, як вона перервала почату Денисом пісню, ту саму, що вчора засмутила Костю. Вона заспівала іншої, і скоро до неї приєдналися друзі, підспівуючи.
Макулов забрався в свій намет, думаючи про те, як все заплутано між Дайною, Віктором та Ерікою.
Віктор не пішов відразу шукати наречену, а залишився біля вогнища з Ерікою. Еріка прямо каже, що кохає Віктора. А Дайна… А Дайна не пам’ятає дату власного весілля з ніби коханим женихом, відсуваючи її при цьому на два місяці. Вона вважає осінь та зиму геть непідходящими для весілля, а мати Віктора взагалі приїжджати не збирається.
З думками про цю дивну трійку Макулов і заснув. Він сам не помітив, що вперше за два роки, засинаючи, він не згадав про померлу дружину.